Ярокий вечір, як заскочив на закладки по Большій Васильківській. Місце було запрошливе, анаша лежала на поверхні, мов тоненький снігокатанка, що гріла мої душу та мозок. Її радості неможливо зіміряти, лише довіршувати. Цілий день чекав на цю хвилю, на цей кайф, коли мій організм знову схоплюватиме бурхливий танець з прекрасною МДМА.
Усе почалося, коли я дізнався про нову партію, яка з'явилася у нашому місті. Звістка про цю чудову речовину розлетілася швидше, ніж шмыгання твого дідька по вулиці. І ось, я вже добрався до останнього моменту: мій телефон дзвонить, іниціатором виклику є мій довірений шиз із прізвищем «Тріпер». Цей тупий сукин син вміє затрахати не на жарт!
— Ей, бруднюча, встиг биш сюди, забирай свою прописку та теревенько в машинку! — кричу я, бачачи, як він підкрадається до мене. У себе в кишені, він носить бабине серце, але молодець — робить свою справу!
Мій вірний піде на все, аби я почувався на правильній хвилі. Він підходить з похмурим виглядом, з перших слів видно, що його хтось може виллє.
— Чувак, я за тобою стежив, і підкоривши весь місцевий кафе «Табуретка», я рванувся сюди. У мене для тебе є крута покупка, на яку ти ніколи не відмовишся.
Мої очі закатилися, я знаю, що це буде знову чудове пригода. В моїй голові вже формується план, як ми з Тріпером влаштуємо охоту за пасхальними яйцями на кладовищі. Я знаю, це звучить макабрічно, але що справиш — життя наркомана не таке просте.
Слідуючого дня ми встигаємо всі підготуватися до охоти. Всі радісні, як діти з магазину з цукерками. Дехто готується на більш серйозному рівні, підтягуються і все таке. Ми виправдовуємось перед родиною, що на навчанні, але насправді знаходимося в іншому світі, і нам там кайфово!
Згідно плану, о 12 годині по обіді ми збираємося на кладовищі, де знаходиться наше таємне сховище. З кишень я достаю біле — героїн, щоб надати собі та членам команди більше енергії та витримки на охоту. Справжні наркомани знають, що героїн підносить тебе додому, а МДМА робить тебе власністю вечірки. Всі взяли чпокнутись, і тільки я ще позволяю собі одну пыряться, адже ніщо не заборонено.
Кладовище, на яке ми попадаємо, виглядає вражаюче. Старі та гіллясті дерева, під якими зненацька може виповзти зла душа. Це як незнайомці в твоїх звичних розмовах — ти навіть не помічаєш, як вона вже на тебе наступила. Ще одна пыряться, і вже маю перед собою пейзаж, який зазвучує красивими пастельними кольорами, коли скінчиться особлива священна мить, що відбувається на наших очах.
Охоту ми виконуємо, як справжні професіонали. Нам вдається знайти кілька пасхальних яєць, які ніхто не знайшов за десятиліття. Ми радіємо, як діти, отримуючи свої перші подарунки на свято.
Усе було добре, але, якщо чесно, я починаю підозрювати одного з наших членів команди. Ймовірно, хтось з них на измене. Мої думки мотаються, мов чумацький багажник, але я не готовий відчепити. Я підстриг свої довгі волосся, адже готую нову дозу МДМА, і кожен моє космічний стрижка дає мені енергію та силу.
Усі крадуться, як бандити, але я відчуваю, що це не останній поворот. Я підкрадаюся до потенційного ватажка нашої опозиції, і вимовляю ті слова, що зневірять або сповнять його довірою.
— Слухай, мій друг, я знаю, що ти на стороні світла, але я все-таки прошу вірити мені. Ми тримаємо всю нашу команду під контролем, як справжній дідусь в пансіонаті, та не дамо комусь зіпсувати нашу пригоду. Довіряй, але перевіряй.
Той погляд, що він на мене викинув, пройде в історію. Я бачу, що він згоден, але його шрами він не забуде. Однак це кешуй-ся!, ми все одно шмигаємо вперед. Нічогісінько не зупинить нас!
На другому плані знаходиться наша більшість — ми, що віримо, що наша операція вдасться, йдемо вперед і залишаємо позаду все підозри та страхи.
Героїн б'є, але МДМА робить моє тіло вічно молодим. Поєднання цих двох речовин фіксує мене на сторінці історії, де я — репера наркомана, що звивається в психоделічних танцях під свою музику.
Так, кайфувати від охоти за пасхальними яйцями на кладовищі може тільки здоровий наркоман. Відчуваєш, як кригає страх в твоєму серці, але він не знаходить виходу, бо тіло вже закручується в пастку насолоди. Все важить, але твій дух вільний.
Роздумуючи про вчинене, я зізнаюся, що наші кроки були дорогими. Але формальності, чи не так? Життя наркомана — це прожити на повну катушку, поки світ не повернеться з довгого сну.
Cвіт, дивись на нас! Ми наркомани репери, що пожираємо ночі та якнайгучніше скандуємо наші тексті — і це наша вічна доля. Її не змінити, не варто нам і шукати виправдання.
Ми випливаємо на світло, втікаємо від проблем нашого суспільства, але виростаємо дітьми нашої революції. Бо ми — воплоти змін та відмова від банального світу, де кожна мить каже тобі, що ти не можеш усе змінити. Але ми можемо і ми самі знаємо це.
Ми — репери наркомани, не зобов'язані нікому пояснювати наш світ. Ми пишемо свою музику, танцюємо на своїх закладках та шмыгаємо на своїх хвилях. І це дуже прекрасно!
А тепер, залунати з кайфу, і прощатися з тобою. Життя занадто коротке, щоб пропускати моменти, коли можна забути про все і відірватися на повну програму. Кажу це, не затримуючись — і втікаю у своє місце, де наша гордість репера наркомана переливається через краєвиди нашого хижого світу.
Всього тобі найкращого у твоєму польоті. Ми розуміємо одне одного, і це надає моїм словам сили та шкідливість. Смійся з нього, але не пішов усякий вагабунд, якого не варто взяти на серйозно. Ми всі дзвінко сміємось, але ніхто не розуміє, що наш сміх — це наша зброя, що звучить найгучніше в цій всій музиці.
Це ми, репери наркомани, не передаються перевіркам. Ми знаємо всі секрети, кожна наша закладка розповідає т
МДМА молли
Кошмар эйч-тройки. Свалилась на меня эта задача по размышлению в стиле одного из наших национальных художников. Чёрт, ну почему я решил заняться продажей закладок? Надо было остаться просто потребителем, ровный магазин всегда был в нашем городе, но нет, мне нужно было стать агентом, поставщиком. Теперь я рву на себе волосы, пытаясь понять, как укладывать их ровными рядами в агрегаты шприцев. Эта задача почти такая же сложная, как объяснить дяди Васе, что в «Bluetooth» нету зуба.
Я не смотрю на свое отражение в зеркале уже целую неделю. От этой химии в голове все стали слишком мутным и расплывчатым. Правда, что наркотики делают человека умным и креативным? Мне кажется, что весь мой потенциал просто уплыл прочь вместе с тюбиками их содержимым, не оставив даже призрачного шанса, что вернется обратно.
Вчера мне приснился сон, будто я стою на сцене перед толпой абитуриентов, и мы снимаем на видео, как нужно сдавать ЕГЭ. Я кричу им: «Ребята, запомните, что самый важный ингредиент – это не мозги, а закладки! Только они помогут вам пройти эту испытательную стадию в жизни!»
Тут меня разбудила сирена полицейской машины. Я знал, что когда-то они меня догонят, но не думал, что это произойдет так скоро. Легавые, которые крутились вокруг, словно пчелы на порошку, точно знали, что происходит у меня в голове. Неужели они уже знают о моих коксиках? И что делать с ЛСД-25, который я хранил в одном из своих сокровищниц? Возможно, эти железнодорожники в голове намереваются разгрузить мои вагоны. Они молят меня сдаться, но я не собираюсь. Я рискую, потому что я уже потерял счет ушедшим под ноль кругам, упрятанным в одиночные замки и заброшенным в запутанные схемы.
| Уму непостижимо. |
«Что ты делаешь, бро? Ты же умнее этого», – пронзительно сказала мне однажды моя совесть, когда я продолжал заниматься этим идиотизмом.
Но я залит химикатами, словно наркоманские иглы во внутривенной прямой линии. И когда жизнь становится слишком насыщенной, мне нужно просто отойти от этого и заглушить свои собственные мысли. Тогда я запускаю свою собственную армаду дураков, чтобы построить огромный морской флот, который никогда не будет существовать в реальности.
Я уже не знаю, сколько еще мне осталось. Но я влюблен в эту чушь, хотя она и приводит меня к чисто логическим нервным срывам. Чернила, в которых я плаваю, стали гуще, и стены психических заключений окружили меня.
Забавно, как наркотики могут прокормить твою алкогольную колонизацию. Или это я только один такой дурак? Пожалуйста, скажите мне, что я не один, кто сломился под их влиянием. Но кто здесь слышит? Моя собственная эхолокация затушевана, как голос в голове, который только говорит: «Работай, наркоман! Это все, что у тебя есть».
Сон закончился, когда меня одолели угрызения совести. Теперь я знаю, что я не могу продолжать. Эта история оборачивается не только романтикой и приключениями. Она насыщена тяжелыми дрожащими руками и параноидальными мыслями. Я понимаю, что мои глаза – это единственное место, где я могу найти свободу, когда все остальное становится серой массой.
Закладки больше не имеют никакого значения для меня. Я больше не хочу думать о том, как сдавать ЕГЭ на видео. Я хочу просто найти мой ровный магазин, где я смогу снять агрегаты себе настолько красиво, как никогда раньше. И может быть, когда-нибудь я найду свою личную дорогу, чтобы вырваться из этой паутины легавых и просто жить.
